ГИМН ЧЕРНОБЫЛЬЦЕВ

        Носители цезия в собственном теле,

        Для нас расцветает кровавый закат,

        Мы жизнью платили в далеком апреле.

        Когда воздвигали беде саркофаг.

        Вылиты мы из бесценного сплава.

        Подвиг наш ратный, а бой трудовой,

        Слава героям, чернобыльцам слава,

        Мы защищали наш шар голубой.

        Запомните, дети, запомните, внуки,

        Отважных героев весны роковой.

        Планету спасали рабочие руки.

        Запомните подвиг бойцов трудовой.

        Европу спасая, шагали на битву.

        Здоровье теряли в неравном бою.

        Совсем обессилев, шептали молитву

        За всех непосед, за отчизну свою,

        Для нас приспускает правительство флаги.

        В апреле для нас зацветают сады.

        Оставив здоровье свое в саркофаг

        Редеют досрочно героев ряды.

Виктор КОВАЛЬОВ.

27 листопада Велетенська ЗОШ спільно із будинком культури провела захід, присвячений вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років “Дзвони пам’яті”. Він розпочався із запалення поминальних свічок. Скорботний чорний одяг учасників театралізованого дійства підкреслював тишу, яка запанувала в залі. Перед принишклими школярами розгорталися жахливі картини страшних років, відтворені умілою акторською грою їх ровесників.

Жахливі події 33-го забрали життя мільйонів українців. Голодне лихоліття – це не просто історичне минуле, а глибока фізична та моральна рана нашого народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Ми не маємо права забувати події, які визнано геноцидом українського народу, перш за все для того, щоб не допустити їх повторення.

Про це говорилось на урочистому відкритті пам’ятника жертвам Голодомору, яке відбулося 27 листопада у Чорнобаївці. Згадати події 1932-33 років та вшанувати пам’ять людей, життя яких забрав голод, зібрались представники місцевої та районної влади, громадськість села. Про надзвичайно важкі випробування, через які пройшов український народ, розповіла завуч Чорнобаївської школи, вчитель історії, депутат сільської ради С.В.Бойко. Вікторія Бурик зачитала вірш “Свіча пам’яті”. Пронизливі рядки її твору не залишили байдужим жодного учасника зібрання. Архімандрит Микола та Ієромонах Владислав освятили пам’ятний знак. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Голодомору, поклали квіти, запалили свічки.

День працівників сільського господарства - це свято усіх, хто зайнятий у цій нелегкій, але такій важливій сфері: хліборобів, механізаторів, тваринників, організаторів сільськогосподарського виробництва. Це свято заслужено всенародне, бо де б ми не працювали, наше коріння там, на землі.

Це свято - вінець напруженого, сповненого нескінченними клопотами, повсякденною працею, радісними здобутками, а нерідко і прикрими невдачами сільськогосподарського року. Водночас це добра нагода підсумувати зроблене та можливість відзначити тих, хто сумлінно працює на землі, дбаючи про добробут своєї родини та всього українського народу.

Нелегким був сільськогосподарський рік для аграріїв району. Фінансова криза, відсутність належного кредитування комерційними банками, державної підтримки, а також весняні заморозки негативно вплинули на кінцеві результати. Проте завдяки високому професіоналізму, наполегливості сільських працівників район має добрі показники та посідає перші місця у рейтингу районів області.

Сільгоспвиробниками району усіх форм власності вироблено в поточному році валової сільськогосподарської продукції на суму 458 млн. грн. Намолочено 134,8 тис. тонн зерна, що дало можливість сформувати відповідно до потреби регіональний фонд продовольчого зерна для населення району, своєчасно розрахуватися за оренду земельних ділянок (паїв) та забезпечити насінням для посіву під урожай наступного року.

Вагому віддачу зернового поля мають хлібороби ПОК «Зоря», які виростили та зібрали 7,5 тис. тонн зерна при середній врожайності 36,5 ц/га. 46,2 центнера з кожного гектара намолочено в агрофірмі-радгоспі «Білозерський». Більше 30 центнерів з гектара вирощено у ТОВ «Дніпро», ТОВ «Мрія», ДПДГ «Копані» та інших підприємствах при середніх районних показниках 26,7 ц/га.

Ми запросили до редакції С.В.Толочного – нині пенсіонера, кавалера ордену Трудового Червоного Прапора, який, починаючи з 1964 року, працював на різних керівних посадах у районі. Людину знану, активну, якщо бути точним, то фаната сільського господарства.

- Станіславе Васильовичу, Ви все своє трудове життя віддали роботі у сільському господарстві. Що відчуваєте нині, у переддень свята працівників сільського господарства?

- Осінь підсумовує рік. Саме цієї пори згадується все життя. Уявляєте, у 80-90-х роках у районі було 16 тис. працівників сільського господарства, які давали державі 55 тис. тонн молока, 13 тис. тонн м’яса у живій вазі, 180 тис. тонн зерна, 120 тис. тонн овочів – це 30% від обласного виробництва. Як жаль, що ми все це втратили!

- Чому так сталося? Нехай були якісь недоліки, але навіщо все руйнувати?

- Життя вже показало, що були помилкові рішення тодішньої влади. Треба було проводити послідовне реформування, яке б дозволило зберегти виробництво. А його знищили під самий корінь. Та і нині розтягують залишки. Було 35 тис. гектарів на зрошенні, а з прив’язками 50 тис. га! Тепер останні труби виривають! Пам’ятаю, як колишній головний інженер радгоспу ім. 50-річчя Радянської України Г.П.Мельник під екскаватор лягав, не давав викопувати труби. Та де там! Не знаю, як думають вирощувати овочі, розвивати тваринництво без зрошення? Ми схожі на людину, яка сидить на гілці та бездумно пиляє її. Отак і “гепнулись” донизу. Впевнений, що пройде кілька років і ми почнемо відновлювати меліоративну систему.

На овочевій ниві сільськогосподарського кооперативу “Радянська земля” понад 20 років працює досвідчений спеціаліст, майстер високих врожаїв Ганна Петрівна Півторак. У 1986 році вона стала бригадиром, а згодом - керуючою відділком цеху рослинництва. Завзяття й любові до своєї справи Ганні Петрівні було й до цього не позичати, а закінчивши Херсонський сільськогосподарський інститут ім. Цюрупи, вона “озброїлася” ще й ґрунтовними агрономічними знаннями. Завжди дисциплінована, принципова Ганна Петрівна вимоглива до себе і до своїх підлеглих. Вона має високе почуття відповідальності за доручену справу, тож користується серед колег та односельчан заслуженим авторитетом: неодноразово обиралася депутатом районної та сільської рад.

 Виробнича дільниця Г.П.Півторак є науково-практичною овочівницькою лабораторією, де впроваджуються у виробництво нові технології, сорти та гібриди овочевих культур. Така позиція не залишається безрезультатною: врожаї зростають з кожним роком і овочева продукція “Радземлі” користується великим попитом не лише на рідній Білозерщині, а навіть за межами області. За високі досягнення у роботі Ганна Петрівна Півторак у 2006 році нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Людина, яка постійно працює на землі, зазвичай дуже добра та щира. Вона любить життя, роботу і майже ніколи не скаржиться на долю. У працьовитих сім’ях зростають порядні, відповідальні діти.

У Дніпровському добре знають та шанують родину Верисочів. Ірина Омелянівна та Петро Прохорович переїхали на Білозерщину у далекому 1957 році. Жінка працювала у радгоспі. Енергійна та життєрадісна, Ірина Омелянівна вправно справлялась з будь-якою роботою. Часто допомагали діти. Їх у сім’ї було шестеро - троє доньок та стільки ж синів. Їхнім вихованням займався батько, який через інвалідність не міг працювати. У сім’ї завжди панувала взаємоповага та розуміння одне одного, Ірина Омелянівна поступалася чоловікові. Можливо, саме завдяки цьому їхнє подружнє життя було довгим та щасливим, вони виростили хороших дітей.

Першим з життя пішов Петро Прохорович, на 96-му році померла Ірина Омелянівна. Жінка ніколи не скаржилась на здоров’я. Майже до останнього допомагала дітям та онукам. Рідні часто згадують, як бабуся прибігала до них зранку і стукала у вікно. Вона все дивувалась, як  можна спати, коли сонце встало. Ірина Омелянівна обожнювала своїх онуків. Бувало, дає одній онуці гроші й наказує, щоб іншим не розповідала. Потім з’ясовувалось, що матеріальне заохочення отримали всі. Кожен з них був впевнений, що бабуся любить його більше за інших.