Чверть століття тому у квітучому місті на березі поліської річки вирувало життя. Та в результаті страшного збігу обставин воно перетворилось на українські Помпеї. Його назву знають всі, адже трагедія об’єднала багатьох людей різних народів. Як і тисячі років тому, сьогодні на цій землі водяться вепри, вовки, ведмеді, трапляються навіть зубри, річка кишить рибою,  ліси розрослися до масштабів суцільної стіни. А титан індустрії XX століття спить... Спить непробудним сном, дихає пусткою, лякає тишею. Прокляте місце...

Українська трагедія знайшла відгук у серцях багатьох митців. Результатом їхніх переживань стали численні твори, картини, скульптури. І зараз українські письменники не залишаються байдужими до цієї події. Серед них - Ліна Костенко, майстер слова, наш правдолюб і «Давид у жіночій подобі». Саме вона постала у нерівній боротьбі проти «Голіафа» нашого соціуму. Відвідавши це страшне місце, письменниця показала всю красу й дріб’язковість, потворність та велич міста і пов’язаних з ним подій двадцятип’ятирічної давнини.

Ні, відбудова неможлива. Але забути про масштабну екологічну катастрофу ми не вправі. Спогади не  повинні потонути в архівах служб порятунку МНС, історичних музеїв, режисерських студій. Це пам’ять не лише про могутню атомну електростанцію, а й про людей, які пожертвували собою, рятуючи інших. Хоча можливо, пройдуть роки, і про цю подію ніхто не згадуватиме. Та якби-то наслідки екологічної катастрофи не були відчутними…

Олександр Глазунов,

 учень 10 класу Дніпровської школи.